Дерев’яний, споруджений без жодного цвяха храм на околиці Баєва вражає своєю величністю. Ще й місце для нього тодішня громада обрала на високому пагорбі, з котрого, аби не височезні і старезні дерева, було б видно всю округу. Ніде більше нема такої гори, тільки тут. Ніколи раніше не доводилося бачити і кладовища на такій природній височині. До окремих могил навіть своєрідні сходи добудовують. Відчуття, що саме тут і мала бути церква, а біля неї – цвинтар, не покидає.
Спорудили у Баєві церкву за священика Філарета Ковальського у 1875 році. Батюшка після цього прожив ще 25 років, похований на узвишші на церковному ж подвір’ї. Тут – своєрідний некрополь священиків, котрі служили у цій церквиці. Це отець Миколай Мушинський інші батюшки, від одного лишилося у пам’яті (бо ж стільки віків минуло) тільки ім’я: священик Степан… І коли після богослужіння парафіяни пішли хресним ходом навколо храму, то ось так, з хрестом і хоругвами, з усім почтом повернули і до цих могилок, помолилися над ними, заспівали “Вічну пам’ять”. Така людська пам’ять зворушує. Священик Миколай Мушинський, власне, і зберіг для баївців цей храм. Адже в 1943 році село кілька разів палили німці з поляками, палили часто і разом із людьми. 80-річна тітка Надія, яка присіла перед службою на лавочці перед храмом, бо болять ноги, але коли не піде у церкву, то вдома собі місця не знаходить потім, і розказала мені цю історію. Вона, ця історія, відома у селі всім. Батьківське обійстя тітки Надії пішло з димом на Івана Купала, а решту села допалили 11 грудня 1943 року. На старому цвинтарі є братська могила для ста баївців, котрі, як написано на пам’ятнику, “впали безневинно і прийняли мученицький вінець”, були “убієнні і вогнем спалені у власних хоромах”. Коли горіло село, отець Миколай спровадив родину у схрон, а сам побіг у церкву. Найцінніші духовні реквізити він вже сховав, але вирішив ще перевірити. На очі потрапив молитовник за Річ Посполиту з польським гербом.
Батюшка поклав його на сходах церкви, а сам побіг до сім’ї. Бачив, як горіла його хата, як село перетворилося у велике купальське вогнище. А церква – не горіла, хоча поляки до неї ішли. Коли кати зникли зі спаленого села, священик побіг до храму: на престолі лежав молитовник, який клав на сходи, а по два боки – букетики польових квітів… Отець Миколай Мушинський прослужив у Баєві 38 років!
З нагоди престольного свята Божественну Літургію у храмі Успіння Пресвятої Богородиці з благословення митрополита Волинського і Луцького очолив протоієрей Валентин Марчук, голова єпархіального інформаційно-просвітницького відділу. Батюшка казав, що дуже великою духовною радістю для нього стала служба у храмі, де настоятелем вже 34 рік протоієрей Василь Левковець. Він був викладачем у Волинській духовній семінарії, коли у ній навчався отець Валентин.
– Він був для нас як батько рідний, об’єднував студентів щирою християнською любов’ю, як тепер об’єднує стільки років свою парафію, – каже отець Валентин. – Християнської любові один до одного нам сьогодні так треба! Бо сьогоднішня пасхальна радість від свята перемежовується зі смутком на серці. Ми просимо у Господа миру, молимося за нього, і віримо, що Господь почує ці молитви, а Матінка Божа буде нам заступницею перед Господом.
Протоієрей Олександр Колб, настоятель луцького храму Марії Магдалини, у своїй проповіді говорив про те, як встановилася дата, той день, який Православна Церква визначила днем Успіння Пресвятої Богородиці. Адже в часи, коли це сталося, християн ще переслідували і ніхто не зафіксував дня і часу земної кончини Богоматері. А у 595 році (Київська Русь ще й не була охрещена) християнська Греція захищала свої кордони, свою віру від ворога, як це нині робить Україна. Саме 28 серпня тодішній грецький імператор переміг ворога, він прийшов до патріарха і сказав, що перемогу хотів би присвятити Божій Матінці. І щоб цей день відзначили особливо. Так і було визначено 28 серпня днем Успіння Пресвятої Богородиці. І ми нині припадаємо до Богоматінки з благанням миру і любові до нас Господа. Віримо, що за її заступництвом настане мир і спокій на нашій землі.
“Хай їхня смерть розбудить любов у народі” – ці бентежні до щему слова викарбувані на старому камені на братській могилі баївців, “убієних і вогнем спалених у власних хоромах”. Святкуючи нині таке велике свято, кожен віруючий у душі леліє ці такі вірні й актуальні слова. То ж і молитву “Отче наш” у баївській церкві співають не просто всі, а стоячи на колінах.
Наталія Малімон
Переглядів: 505
