Історія

Як відомо, древня Волинська земля знаходилась на торговому шляху “із варяг у греки”. З Візантії і Херсонеса приїжджали купці, а з ними і християнські місіонери, які були тут першими проповідниками віри Христової. Офіційно християнство введене на Волині просвітителем Русі св. рівноап. кн. Володимиром, на честь якого місто Людомирія було перейменоване на Володимир-Волинський.

У 992 році св. рівноапостольний Князь у Володимирі-Волинському заснував єпископську кафедру і побудував соборну церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Першим єпископом цієї кафедри був Стефан І.

За теперишнім територіальним поділом до складу Волинської єпархії входили такі області: Волинська, Рівненська, частина Житомирської, Тернопільської, Хмельницької областей, а також деякі міста Білорусії та Польщі.

З поширенням та утвердженням Православної віри на Волині збільшилась і кількість православних єпархій. В середині ХІІ ст. на Волинській землі було вже три єпархії: Володимир-Волинська (992 р.), Перемишльська (1120 р.) і Галицька (1157 р.), а вже в 1288 році існувала Луцька, яка пізніше називалась Луцько-Острозькою. Э припущення, що Луцька єпархія була заснована молодшим братом Данила Романовича, волинським князем Васильком Романовичем.

За часів правління Волинсько-Галицьких князів на Волині Православна Церква розвивалась і процвітала. Навіть були спроби мати окремого від Києва митрополита для Волині та Галичини.

Волинь з роду в рід збагачувалась дарами духовними, вирощувала подвижників благочестя, багато з яких прославлені Церквою: св. Ярополк Із’яславович (+1086 р.) – князь Володимир-Волинський, св. Андрій Боголюбський (+1174 р.) – князь Пересопницький, блаженний Мстислав Володимирович (Мономахович, +1170 р.), святителі препп. Стефан (+1094 р.) і Амфілохій (+1122 р.) – єпископи Володимир-Волинські, прп. Ніфонт (+1156 р.) – ігумен Зимненський, який пізніше став єпископом Новгородським, а закінчив свій подвиг в Києво-Печерській Лаврі; прп. Никола Святоша (+1142 р.) – князь Луцький і Чернігівський, прп.Федор (+1483р.) – князь Острозький, прп. Іов (+1651 р.) – ігумен Почаївський, преподобномученик Макарій (+1678 р.) – архімандрит Овруцький, свята діва Іуліанія (+1550 р.) – княжна Ольшанська, святитель Петро (+1326 р.) – ігумен Ратнівський, митрополит Київський і всієї Русі; святий Інокентій (+1731 р.) – єпископ Іркутський, також родом з Волині, та багато інших…

З припиненням роду князів Волинсько-Галицьких (1336-1337 рр.) Волинь перейшла під управління литовських князів. Перший на Волині литовський православний князь Любарт окремою грамотою затвердив древні права Луцьких єпископів, побудував у Луцьку замок і кафедральний собор на честь Апостола Іоанна Богослова. В період панування Польщі собор було зруйновано римо-католиками. На сьогоднішній день на території замку в м. Луцьку зберігся митрополичий будинок і фундамент собору.

Після смерті князя Любарта Волинь перейшла під владу литовських князів Ягайла і Вітовта, які спочатку прийняли Православ’я, а потім перейшли в католицтво і дозволили католицькому духовенству проводити місіонерську діяльність, будувати костели, відкривати монастирі та єпископські кафедри.

У 1596 р. два православних єпископи Луцький – Кирило Терлецький та Володимир-Волинський – Іпатій Поцей зрадили свою православну віру і підписали Брестську унію. Для православних Волині настали важкі часи.

За певних обставин, завдяки брудній політиці та інтригам уніатських єпископів в 1625 році Володимир-Волинська єпархія ввійшла до складу Луцької і стала називатися Волинською єпархією.

За правління єпископа Афанасія Пузини (1623-1650 рр.) становище віруючих Волинської єпархії дещо покращилось. Багато хто із православних дворян заснували нові монастирі, школи, друкарні для видання церковно-полемічної літератури, а сам єпископ захищав Православ’я і вів боротьбу з уніатськими митрополитом і єпископами. Великим захисником Православної церкви на Волині був також князь Костянтин Острозький. Утиски, переслідування і насилля з боку уніатів призвели до ряду козацьких війн, які завершились загальним повстанням під керівництвом Богдана Хмельницького в 1648-1654 рр. Православні волиняни прийняли активну участь у цій визвольній війні. У 1651 р. в околицях міста Берестечка відбулась відома козацька битва під назвою “Берестецька”, в якій полягли тисячі козаків. Православні віруючі м. Берестечка у 1910 р. вирішили вшанувати пам’ять полеглих козаків у визвольній боротьбі з уніатами, розпочавши будівництво Свято-Троїцького собору, який мав бути мало-що меншою за розмірами копією Свято-Володимирського собору м. Києва. Перша Світова Війна, революція 1917р., а пізніше католицька Польща сильно перешкоджали будівництву. У 60-х роках недобудований храм був остаточно закритий. В 1991 р. собор було повернуто віруючим і на теперішній час парафіяни з настоятелем активно займаються відбудовою та реконструкцією Свято-Троїцького собору.

Кінець XVII ст. і перша половина XVIII ст. відзначаються найбільшими жорстокостями проти православних. Під час управління Волинською кафедрою єпископом Гедеоном Четвертинським були нові спроби перетягнення Православ’я в унію. Честолюбивий Львівський єпископ Йосип Шумлянський у 1681 р. стає таємним уніатом і за підтримки польського уряду загрожує єпископу Четвертинському ув’язненням і смертю, якщо той не прийме унію. В 1684 р. Четвертинський залишає Волинську єпархію і в 1685 р. стає митрополитом Київським. Таким чином Волинська єпархія опиняється в руках таємного уніата. По смерті Шумлянського єпископом Волинським стає Діонісій Жабокрицький, який також приймає унію і закінчує свою кар’єру в 1709 р. засланням на Сибір.

Останнім православним Волинським єпископом був Кирило Шумлянський. Гнаний уніатами, він, у 1712 р. змушений перебратись до Києва. В 1714 р. на прохання єпископа Шумлянського Петро І вимагав від польського короля повернення Шумлянському Волинської кафедри, але вимога залишилась незадовільненою. Незважаючи на це, єпископ Кирило постійно підтримує зв’язок зі своєю Волинською паствою аж до смерті(1726 р.).

З 1712-1795 р. у Волинській єпархії не було православних єпископів.

Коли в 1795 р. до Росії перейшла вся Східна і Західна Волинь, то була створена Волинська губернія і поставлений перший, після уніатського періоду, православний єпископ Варлаам (Шишацький) з кафедрою в Острозі, хоча іменувався Житомирським. Пізніше, а саме, 14 травня 1796 р. в приміщеннях Св.-Преображенського Острозького монастиря була відкрита Волинська Духовна Семінарія. Вона декілька разів змінювала своє місцеперебування і в період Першої та Великої Вітчизняних війн була закрита. В 1945 р. Семінарія відновила своє існування та розташувалася у м. Луцьку.

У 1839 р. внаслідок возз’єднання уніатів кількість віруючих Православної церкви на Волині значно збільшилось. З ускладненням справ в управлінні єпархією виникла необхідність заснувати на Волині кафедру вікаріїв. Вона була заснована 1 жовтня 1840 р. як Острозьке вікаріатство з огляду на те, що м. Остріг з XIV ст. було осередком релігійного життя. Вікарії мешкали спочатку в Почаївській Лаврі, потім у Дермані, а з 1873 р. в Кременці, де знаходилась Семінарія. В результаті назрілих релігійно-просвітницьких потреб єпархії 8 липня 1891 р. засноване друге, Володимир-Волинське вікаріатство. Вікарій мешкав у Житомирі. В часи Другої Світової Війни вікаріатства перестали існувати.

На початку ХХ ст. православному населенню Волині належало біля двох тисяч храмів, каплиць та молитовних будинків, майже півтори тисячі церковно-приходських шкіл і понад сто бібліотек при церквах.

Після 1921 р. згідно Ризького трактату у відновленій Польщі опинилась вся західна Волинь. 13 листопада 1924 р. томосом Вселенського патріарха Григорія VII Православна Церква в Польщі визнається як автокефальна і митрополит Діонісій (Валединський) займає дві кафедри: Варшавсько-Холмську і Волинську.

Під Польщею в 1925 р. Волинська єпархія налічувала 760 парафій і мала три вікарних єпископи: Володимир-Волинського, Кременецького та Острозького. Православне населення в основному складалося з українців. 10 квітня 1932 у Варшаві для Луцька було висвячено єпископа-вікарія Полікарпа (Сікорського), який звершував богослужіння в Луцькому Свято-Троїцькому соборі. В 1939 р. Волинь приєдналась до України.

18 серпня 1941 р. Собор єпископів у Почаєві вирішив вважати Волинь канонічно-залежною від духовного центру Руської Православної Церкви з поверненням Волині автономного управління. Митрополит Діонісій не визнав рішення Собору єпископів, а єпископи не звернули уваги на пояснення митр. Діонісія, заявивши, що в зв’язку із занепадом Польщі, перестала існувати і Варшавська автокефалія. Декретом від 24 грудня 1941 р. митр. Діонісій призначив єп. Полікарпа адміністратором Автокефальної Православної Церкви. Так почався церковний розкол, який, безумовно, був вигідний німецькій адміністрації на Україні. Всі спроби до об’єднання придушувались німецькою владою. Боротьба між автокефалістами і автономістами принесла багато жертв і шкоди для Православної Церкви. В травні 1943 р. на шляху з Кременця в Дубно, поблизу с. Смиги, по-зрадницьки, у лісі, групою бойовиків (20 осіб) із збройної частини ОУН — мельниківців був вбитий голова Автономної Церкви, митрополит Волинський і Житомирський Олексій (Громадський). Наприкінці війни в 1944 р. митрополит Полікарп, відсвяткувавши Різдво Христове на своїй кафедрі, поїхав з Луцька. Таким чином на Волині та в Україні не залишилось жодного автокефального єпископа – вони емігрували на Захід. Першим архієреєм на Волині після війни був єпископ Пітірім (Свірідов).

З 1945 р. Волинська єпархія називається Волинсько-Рівненською з архієрейською кафедрою в Луцькому Свято-Троїцькому соборі. В тому ж році при соборі починає функціонувати Семінарія.

У 1960-80 рр. Волинсько-Рівненська єпархія переживала особливо важкі часи. Десятки храмів було закрито та зруйновано, припинили свою діяльність монастирі. Восени 1964 р. була закрита Волинська Духовна Семінарія.

Минули так звані застійні часи. Україна стала вільною. Всюди почали відкриватись храми, в тому числі і на Волині.

У кінці 1989 р. в Галичині, а згодом і на Волині та по всій Україні відновився рух за автокефалію Православної Церкви.

Рішенням Священного Синоду в 1990 р. Волинсько-Рівненська єпархія розділена на дві: Волинську і Рівненську. Волинська єпархія затверджена в межах Волинської області. Вона складалась з 16 благочинницьких округів, які об’єднували 431 парафію. Їх обслуговували 274 священики і 12 дияконів. Того ж року в м. Луцьку було відкрито духовне училище, на базі якого в 1991 р. Волинська Духовна Семінарія відновила свою діяльність.

12 серпня 1992 року Волинська облдержадміністрація прийняла рішення про передачу Луцького Свято-Троїцького кафедрального собору, будинків єпархії і Семінарії громаді УПЦ КП. В результаті грабіжницького захоплення їх прихильниками КП і членами УПА, єпархія втратила все майно. А всі віруючі Української Православної Церкви опинилися під відкритим небом. Керуючий єпархією єпископ Варфоломій (Ващук) за власним бажанням був переведений на іншу єпархію, а управління Волинською єпархією рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви покладено на Преосвященнішого єпископа Ніфонта (Солодуху), Хмельницького і Кам’янець-Подільського, який згідно указу від 25 серпня 1992 р. прийняв управління єпархією. 25 вересня того ж року біля стін Волинської облдержадміністрації єпископу Ніфонту прихильники УПЦ КП порізали вени на правій руці… Так зустріли земляки-розкольники новопризначеного Архієрея.

Віруючі Української Православної Церкви відстояли в Луцьку лише одну Свято-Покровську церкву, при якій було невеличке приміщення для сторожа. Тут і розмістились єпархіальне управління та Семінарія. Владика Ніфонт разом з духовенством, семінаристами і віруючими, які згуртувалися біля нього переносили усі труднощі.

Великою Святинею для віруючих волинян м. Луцька стала Покровська церква – пам’ятка архітектури ХІІІ -XVII ст.

3-го травня 1996 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви, за пропозицією Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України, Волинська єпархія, яка на 1-ше січня 1996 р. налічувала 431 парафію, поділена на дві самостійні: Луцько-Берестечківську та Володимир-Волинську єпархії.Таким чином поділ і зміна найменування єпархії привели до втрати її тисячолітньої назви – Волинська.

Рішенням Священного Синоду від 27 липня 1996 р., Луцько-Берестечківській єпархії повернуто її древню назву – Волинська. Преосвященний Волинської єпархії надалі іменується “Луцький і Волинський”.

ЗНАМЕННІ ПОДІЇ

У 1992 р. Волинській єпархії виповнилося 1000 років. Відсвяткувати цей славний ювілей у зв’язку із загарбницькими акціями прихильників УПЦ КП не було можливості. З ініціативи Високопреосвященнішого Ніфонта, архієпископа Луцького і Волинського на відзнаку 1000-ліття єпархії з 24 вересня по 23 жовтня 1993 р. по всій Волинській області відбувся хресний хід з образом чудотворної Почаївської ікони Божої Матері. На превеликий жаль, через протистояння розкольників КП чудотворна ікона не відвідала три райони області. Тому з 9 по 23 травня 1994 р. на відзнаку 900-ліття з дня смерті святителя Стефана, єпископа Володимир-Волинського, Почаївська ікона вдруге була принесена на Волинь, відвідавши і ці райони. Скрізь ікону Пресвятої Богородиці супроводжував архієпископ Ніфонт, окроплюючи віруючих святою водою. Хресний хід, дійством Божої Благодаті, позитивно відзначився на міжконфесійній ворожнечі. З того часу перехід парафій у КП майже припинився. Багато віруючих волинян отримали зцілення біля чудотворної ікони. Так 30 серпня 1993 р. жителька с. Сирники Луцького р-ну Любов Степанівна Дорош, яка захворівши на діабет, повністю втратила зір, після молитви перед чудотворної ікони вона прозріла.

травні 1995 р. з благословення Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України, архієпископ Ніфонт з групою волинських паломників відвідав Святі місця Сходу, звідки привіз єлей від Гробу Господнього та св. воду з р. Іордан. Ці святині були розділені поміж благочинними, а через них по всіх приходах Волинської єпархії. В день П’ятидесятниці по благословенню архієп. Ніфонта всі віруючі Православної Церкви були окроплені Іорданською водою і помазані св. єлеєм від Гробу Господнього.

У вересні 1995 р., завдяки турботам архієпископа Ніфонта та за сприяння уряду України і Волинської Обласної Державної Адміністрації, до дня ювілею 500-ліття Свято-Успенського собору, святиня Волині – Зимненська ікона Божої Матері хресним ходом була принесена з Свято-Троїцького Корецького монастиря Рівненської області у відроджений Святогорський Зимненський монастир. На цю визначну подію в с. Зимно прибув предстоятель Української Православної Церкви, Блаженніший Володимир, митрополит Київський і всієї України, який в монастирському храмі очолив Богослужіння і благословив віруючих.

25 – 26 травня 1996 р. Волинська Духовна Семінарія відзначила свій 200-літній ювілей. Високий авторитет, духовна сила і слава цього навчального закладу значною мірою сприяла урочистому святкуванню цієї річниці. З нагоди її відзначення прибули правлячі архієреї Української Православної Церкви, православних церков Польщі та Білорусії, ректори і викладачі духовних закладів, монахи і численні випускники колишньої ВДС, сотні священнослужителів тисячі віруючих мирян. Після Богослужіння відбулися урочистості, під час яких від імені Блаженнішого митрополита Володимира ректору ВДС прот. Петру Влодеку першому в Україні було вручено орден Української Православної Церкви прп. Нестора Літописця (28 липня 1999 р. до дня пам’яті св. рівноап. кн. Володимира прот. П. Влодеку присвоєно звання професора богослов’я).

У липні 1996 р. з благословення Блаженнішого митр. Володимира архієп. Ніфонт на чолі паломницької групи з Волині, у складі 280 чоловік, шістьма автобусами, відвідали Святині Русі: Св.-Троїцький жіночий монастир м. Корець Рівненської обл., Києво-Печерську Лавру, Покровський та Флорівський монастирі м. Києва, Св.-Троїцький собор м. Чернігова, Св.-Введенську обитель Оптиної Пустині Калужської обл., Свято-Троїце-Серафимо-Дівеївський жіночий монастир Нижегородської обл., Тройце-Сергієву Лавру в день пам’яті прп. Сергія Радонежського, Святині Москви: Богоявленський собор, Донський та Данилів чоловічі монастирі, Св.-Успенський Жировицький монастир у Білорусії.

З 28 червня по 21 липня 1998 р. клопотанням Високопреосвященнішого Ніфонта волинську єпархію відвідала чудотворна ікона Божої Матері Свято-Введенського чоловічого монастиря м. Києва – “Прізрі на смирєніє&quot. Чудотворна ікона, супроводжувана владикою Ніфонтом, побувала у всіх храмах Волинської єпархії. Ця подія духовно збагатила православний люд Волині. 21 липня під час Божественної Літургії ікона “Прізрі на смірєніє” знаходилась у тимчасовому храмі Всіх Святих землі Волинської. По закінченні Літургії архієп. Ніфонт, якому співслужили 76 священиків та 6 дияконів, урочисто відслужив чин освячення місця і закладення наріжного каменя для будівництва майбутнього луцького собору Всіх Святих землі Волинської. У фундамент майбутнього храму був покладений св. камінь від Гробу Господнього, привезений владикою Ніфонтом з Єрусалиму ще в травні 1995 р. Таким чином, з кожним роком все більш урочисто звершується Богослужіння на престольне свято всієї Волині – день пам’яті Всіх Святих землі Волинської.

 
 

Вконтакті

Facebook

YouTube

 
Перейти до панелі інструментів