Храм, який прихистив чудотворну ікону

30 років Бучинська ікона Богоматері знаходилася у церкві села Деревок. У богоборчі часи вона знайшла тут і пошану, і поклоніння. Її копія й зараз знаходиться у деревківській церквиці на тому ж місці, де стояв у кіоті оригінал.

Чому чудотворний образ з Бучина перенесли саме у Деревок, вже нема кого питати. На той час – 1960-й рік – у Любешівському районі взагалі діяло всього три храми: у Деревку, в Глуші і Залізниці. Всі інші були закриті. Подібна ситуація склалася тоді і в сусідньому, Камінь-Каширському районі. Тому у Деревку духовну розраду отримували мешканці дуже багатьох сіл цих двох районів. Нинішній настоятель Покровського храму села Деревок протоієрей Леонід Дейнека лише за розповідями старожилів знає, що на празники до церквиці з їжджалося стільки людей, що їхню кількість не могло вмістити і просторе церковне подвір’я. « А скільки я служу, – каже, – то ще ніколи, ні на жодне свято, ні на Пасху, ні на Преображення не збирається стільки людей, аби їхнє коло навколо церкви зімкнулося».

Деревок у демографічному плані переживає не кращі часи. За кілька років у перший клас місцевої школи не піде жодна дитина, і так першого класу не буде аж чотири роки. Отець Леонід каже, що позаминулого року не охрестив жодної дитини! Лише у 2001 і 2002 роках в Деревку народжувалося понад двадцять дітей, і цей місцевий «рекорд» більше не був повторений.

Деревок загалом у своїй історії мав дві церкви. На час будівництва першої, у 1886 році, в селі було 59 дворів і проживало 520 осіб. Першим її настоятелем став отець Михайло Дашковський, випускник Мінської духовної семінарії. Біля церкви поховано Микиту Колчина, як кажуть старожили, це чоловік, який і пожертвував парафії свою землю для спорудження на ній храму. Останній не довго стояв на цій землі, бо згорів у роки Першої світової війни. Новий деревчани збудували вже у 1929 році, коли село з округою належало до Пінського повіту Речі Посполитої. Престол у ньому освячував протоієрей Володимир Шимановський з благословення Олександра, архієпископа Пінського і Поліського. Храм споруджено суто за людські пожертви, принаймні даних про великих жертводавців не збереглося. Кажуть, що головним виконробом був… єврей. І ця місцева легенда знайшла своє побічне підтвердження у 2002 році, коли церквицю фарбували і знайшли під нею… простору вимурувану коробку. На цій коробці і стоїть престол, а поруч лежала… стара газета на івриті. Завдяки цій підземній вибудові, під вівтарем можна пройти практично у повен хріст. А по периметру церкви такі отвори, що ними можна проповзти на колінах. Те, на чому стоїть храм, виявили цілком випадково, коли прогнили дві дошки і отець Леонід попросив старосту їх замінити. По периметру на невисоких цегляних стовпчиках покладені лігари, на лігарах – нещільно вистелена підлога, щілини між дошками навіть до сантиметра. На дошках лежать солом’яні мати, тоді насипано пісок, викладено знову лігари, і вже на них – підлога, на якій і стоїмо у храмі. Отець Леонід вважає, що таким чином було зроблено теплоізоляцію, аби у церкві завжди було тепло.

Деревківський храм є копією церкви у селі Раків-Ліс Камінь-Каширського благочиння. Коли в 1996 році над Раків-Лісом пронісся смерч і постраждала дзвіниця, то тамтешній священик привозив майстрів у Деревок, аби побачили, як їм правильно відбудовувати зруйноване. Але Раків-Ліська церквиця – старіша, а чому у Деревку постала саме така – також невідомо. Проте більшої, величнішої, ніж у Деревку, нема жодної церкви у Любешівському районі. Вона нагадує своїми розмірами собор, а не просту, як кажуть, парафіяльну церквицю. І завжди була центром села, а не тільки центром його духовного життя. Війни, пожежі, богоборчі часи позбавили деревківський храм його реліквій. Зі старих ікон, від часу освячення храму у 1929 році, тут лише один образ – святителя Феодосія Чернігівського. Його офірував, як свідчить запис, один з членів будівельного комітету по спорудженню церкви Феодосій Климчук. Проте Божою милістю 30  років, з 1960-го по 1990-й – саме у Деревку перебувала велика святиня, до якої вже багато років і тепер ідуть багатотисячні хресні ходи з Любешова у Бучин. Отець Леонід, випускник Волинської духовної семінарії, першу службу у Деревківському храмі у сані священика відслужив на Лазареву суботу у 1998 році. Оригіналу чудотворної Бучинської ікони Богоматері вже тут не було. Але за кілька років її копію пожертвував виходець з Бучина Микола Савчук: у пам’ять про ті непрості часи, коли деревчани прихистили святий образ у своїй церквиці.

Наталія МАЛІМОН
Газета “Дзвони Волині” №4 (332) квітень 2018 року.

Переглядів: 749

 
 
 
Перейти до панелі інструментів