Голодомо́р 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР(землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[1].
Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодoмору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України[2], відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону[3]. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство[4], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду[5]. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.
У райцентрі Волинської області місті Ківерці відбувся захід щодо вшанування жертв голодомору. Після виступів очільників влади пам’ять жертв голодомору вшанували хвилиною мовчання та було звершено заупокійне богослужіння священиками Свято-Миколаївського храму. Благочинний Ківерцівського округу митрофорний протоієрей Олександр Кондратюк звернувся до усіх присутніх з пастирським словом.
“Сьогодні зібрання не тих хто осуджує, а тих, які повинні пам’ятати про загиблих для того щоби це ніколи не трапилося на теренах нашої держави. Хоча на нашій Волинській землі не було такого винищення людей, але багато наших дідів та прадідів згадують про це лихо з жахом. Вічна їм пам’ять”,- зауважив отець Олександр.
Переглядів: 21
