У храмі цього невеликого поліського села людей збирає сама Матінка Божа. І у день, коли за місцевими переказами і явилася на цьому острівку за селом ікона Богоматері, названа опісля Бучинською, біля церквиці стояло кілька десятків легкових автомобілів, мікроавтобуси і великий автобус. З плином років люди забули дату віднайдення святого образу, який став чудотворним. А може, і не зосереджували на тому уваги. Проте старожили переказували, що трапилася ця знаменна для волинського, білоруського та рівненського Полісся подія саме на третьому тижні після Святої Трійці у п’ятницю. То ж цього дня вклонитися чудотворному образу і попросити про своє Матінку Божу прибувають люди з усіх-усюд.
З благословення керуючого Волинською єпархією УПЦ митрополита Волинського і Луцького Ніфонта Божественну Літургію у бучинському храмі очолив настоятель храму Всіх святих землі Волинської протоієрей Володимир Яцишин, якому співслужили священики благочиння. Звертаючись опісля до парафіян та гостей, які прибули на свято, він говорив про те, що волею Божою явилася тут у кінці 17 століття ікона Богоматері, а опісля спорудили і храм. Ікона явилася у селі серед поліських боліт, де були слабкими людські віра та надія. У Бучині ж і храму свого тоді не було. І нині село, в якому закрили школу, помалу відмирає, але якщо його забувають люди, то не забувають Господь і Божа Матінка. Традиційно у травні у день престольного свята, коли православний світ вшановує святителя і чудотворця Миколая, вже століття ідуть хресні ходи із Любешова у Бучин. У будь-яку погоду люди з вірою долають 12 кілометрів дороги. І все заради того, аби пішки прийти до Матінки Божої, вклякнути перед нею на коліна і попросити про своє… Бо не раз переконалися, що, як казав Господь, за вірою вашою буде вам.
Бучинський образ Богоматері є покровителем і захисником цього краю. Благочинний Любешівського округу протоієрей Анатолій Шкара пригадує, як в один час змаліла віра людей у Бога. Були роки, коли у хресний хід до Бучина вирушала яка сотня людей, наступного року їх було двісті, а згодом знову повернулися багатотисячні процесії. Часи богоборства, розказує настоятель Свято-Миколаївського храму у Бучині отець Георгій Андрійчук, добре пройшлися людськими душами. Коли його 10 років тому призначили сюди настоятелем, він пішки ішов у Бучин 10 кілометрів. Зі Свалович, знаю, люди у тутешній храм припливали на Богослужіння човнами по Стоходу. Отець Георгій нині є настоятелем не тільки бучинського храму, а й храму у селі Підкормілля, де й живе. Сюди владика Ніфонт направив його будувати церкву, якої ніколи тут не було. Пригадує, як перший раз ішов вулицею Підкормілля і вітався «Слава Богу!», то люди відповідали і «Христос воскрес!», і «Славімо Його», бо це десь чули по телебаченню, а що казати на «Слава Богу» і не знали. Коли отець хрестив тут першу дитину, то явилося зо сто гостей. І жоден не мав на собі хрестика. Ось таке було сусідство поруч зі святим місцем бучинським. Та вже 5 років, як і в Підкорміллі звели храм, а до того молилися в тимчасовому.
Майже столітня бучинська церквиця, споруджена у 1926 році замість знесеної у 1915 року під час Першої світової війни австріяками, нині вже не на острові. Втручання людини у природу приводить до висихання навколишніх боліт. Але благодать у церквиці така, що протоієрей Володимир Яцишин назвав Бучин «волинським Афоном». Афон, як відомо, є місцем, яким опікується Матінка Божа. І присутність її – через чудотворний Бучинський образ – відчувається і тут. Звичайна, здавалося б, дерев’яна церква. А коли заспівали на хорах, куди ведуть вузькі і майже вертикальні сходи, то від того співу душа завмерла. Не тільки тому, що церковний хор із Зарудчівської церкви, який співав на цьому Богослужінні, такий професійний. Тут і акустика особлива, бо коли заспівали і люди «Вірую», то здавалося, що співають вони не у малому храмі, а у величезному соборі. Після Літургії відбувся хресний хід навколо храму з чудотворною іконою. Люди падали перед нею на коліна, святий образ проносили понад ними. Кілька сотень душ висловлювали у цей момент свої надії, свою віру у милість Божої Матінки, котра стільки століть розділяє тут, у цьому закутку поліської землі, їхні тривоги і проблеми, і є захисницею православних на небі.
Наталія МАЛІМОН
Переглядів: 181
