Стежиною добрА – на гору Сінай

Завершилася перша зміна у православному дитячому таборі Волинської єпархії Української Православної Церкви

Розказувати про диво земне, яке за кілька буквально років з’явилося у лісовому масиві, звідки до найближчого села 5 – 7 кілометрів, справа невдячна. Табір треба бачити, а ще краще – пожити у ньому. Воістину звершується на землі лише те, що угодно Богу. Православний дитячий табір «Стежина добрА» сьогодні – це цілий комплекс будівель і споруджені вони за людські пожертви. Тут так солодко пахне сосна, а за мурами капітальної огорожі щедро родять суниці, чорниці й малина, сюди треба добиратися знищеною часом бруківкою, а потім петляти крутими лісовими дорогами, а можна скоротити шлях через поля за Ситницею і побачити не тільки цілі галявини польових та лісових квітів, а й доглянуті монастирські поля. Адже православний табір «Стежина добрА» розміщений на одній території зі Старосільським Свято-Троїцьким жіночим монастирем.У невеликій церковці моляться і насельниці обителі, і діти із табору. В один з останніх днів зміни тут служили Акафіст, і дорослі розказують, що ніколи, здається, раніше діти так натхненно його не співали. А коли промовляли «Господи, помилуй!», то здавалося, що це говорить одна велика дитяча душа, котра знайшла свою стежину до Бога. В усі дні зміни на всіх Богослужіннях священик поминає ім’я кожного, хто у таборі оздоровлюється, хто тут працює. В останні три роки у монастирській церквиці під час таборування прийняли святе Хрещення десятеро дітей, і то була велика духовна радість для них самих, їхніх батьків і наставників.

Насправді дитячий православний табір являє собою ціле містечко. Зі спальним корпусом, де у кімнатах стоять дерев’яні ліжка і є внутрішній туалет. Тут же розміщено кабінет лікаря, величезну ігрову кімнату з килимами на підлозі, кімнату вожатих. В окремій споруді – душові, є пральна машина, сушка. На території – маса різноманітних гойдалок, як кажуть, до кольору до вибору, тенісний стіл, альтанки, гамак (зроблений з килима, який надійно прикріпили між деревами), волейбольне і футбольне поля, сцена, місце для вогнища, навіть є два вози, на яких так прикольно полазити дітям. І голубою мрією кожного таборянина є… справжнісінький басейн посеред соснового лісу. Торік на місці старенької будівлі, яка була колись їдальнею у військовій частині (бо табір і монастир – це територія колишнього військового містечка) виросла просто шикарна трапезна, з величезним залом, з кухнею, у якій найсучасніше обладнання. З благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта розбудовою монастиря та православного дитячого табору опікується архімандрит Аліпій (Сапіга). Це так просто сказати «опікується», а за тим – величезна праця. Путівки у «Стежину добрА» розкуповують практично за кілька днів у травні.

Чим же православний табір відрізняється від табору просто оздоровчого, того ж профспілкового? Його основою є волонтерство. Люди, які опікуються під час зміни дітьми, часто роблять це просто на славу Божу, без вигоди для себе. Вихователями і вожатими, обслуговуючим персоналом під час першої зміни працювали і випускники вишів, і люди, які вже мають роботу і могли б, звісно, по-іншому провести свою відпустку. Але проводять її у дитячому таборі, бо то, як кажуть, Богоугодна справа, це той вияв любові до ближнього, який так важко буває проявити, але до якого нас закликає Господь. І, звісно, й кожна табірна зміна має свою духовну складову.

Тема першої – «Подорож на гору Сінай». На вершині цієї гори Господь вручив Мойсею Скрижалі віри – 10 заповідей. Кожен день табірної зміни був присвячений вивченню однієї заповіді. Але, як каже ієрей Віктор Мартинюк, який виконував послух директора зміни, це було не просто вивчення заповіді через духовні бесіди, тематичні ігри, а й прагнення досягти того, аби діти зрозуміли: а навіщо Господь дав нам ту чи іншу заповідь і як досягти того, аби її виконувати, жити за нею? Різні діти були на першій зміні (тут приймають не за конфесійною приналежністю). І якщо зазвичай у табір діти приїжджають вже у третій, п’ятий раз, то ця зміна була особливою: 70 відсотків – новачки. Була, розказує отець Віктор, дівчинка, котра зразу призналася, що… не вірить в існування Бога, а приїхала сюди просто відпочити (бо ж знала від ровесників, як тут цікаво). Та в кінці призналася: «Якщо чесно, то я вже почала сумніватися у тому, що казала!» Їй ще важко сказати ровесникам, що помилялася, стверджуючи «Бога – нема», бо ж цим своїм твердженням здавалася собі такою «крутою». Але вона вже зробила перші кроки до Господа, зробить і до людей.

Двох дівчаток батьки спровадили у православний табір… заради покарання, бо отримали низькі оцінки з геометрії. Мабуть, думали, що православний табір – то нудно і якась муштра, або що це наче філіал виправної установи… Тепер у «Стежині» є новий жарт: хочете потрапити у найцікавіший табір – не вчіть геометрію. Педагог-організатор Олег Редько розказав, що кожен день зміни мав свою тематику: від пошуку талантів – до зйомок фільму (!) про табірне життя кожного загону. Були і театр тіней, в якому грали самі діти, і вогнища, і різноманітні майстер-класи, і туристичні змагання, і день спорту, і зустріч з гравцями знаменитої команди луцьких волейболісток. У «Стежині» кожної зміни (і скажіть мені, в якому ще таборі таке) приймають то відомих футболістів, то каратистів, то ось волейболісток. І суперспортсмени дають майстер-клас для всіх бажаючих, роздають автографи, з ними роблять фото на пам’ять… Це те, що цікаво дітям.

У таборі, каже Олег Редько, вирішили і питання з проблемою денного сну. Він має бути у режимі дня, але не секрет, що діти мало удень сплять. Тому одні можуть спати, а інші – вибрати один з восьми (!) гуртків за інтересами і займатися у тиху годину улюбленою справою. Ніде більше, мабуть, так не враховують інтереси дітей, як тут. Звісно, є і загонові справи, і загальнотабірні, але діти «не пришиті» до лавочки, як в інших таборах. Хтось хоче грати у теніс, хтось у гамаку повалятися, хтось м’яча поганяти, а хтось на батут. Тут би здивувалися, що діти мають ходити тільки строєм чи перебувати лише у своєму загоні.

Новою табірною фішкою є справжній… шоколадний фонтан у вечір прощання. Його придбали на одну зі змін, котра була присвячена подорожі на шоколадну фабрику, а відтоді і використовують для радості дітей на кожній зміні. Та головне, що тут є православний дух. На початок доброго справи служать молебень, діти мають сповідь і Святе Причастя, а також гостюють в ігумені монастиря матушки Софії. Треба чути, як всі діти по 10 хвилин читали Євангеліє, співали Акафіст, як вони моляться перед прийманням їжі у трапезній, як хресним ходом з маленькими хоругвами і запаленими свічками обходять увечері свій спальний корпус… «Нас усіх тут об’єднує Господь, – каже Олег Редько – І малих, і дорослих. Звідси їдуть добрішими, милосерднішими, а головне – з переконанням, що все – у волі Божій і з Його благословення».

Наталія МАЛІМОН