Сьогоднішній день не виділений червоним кольором, як великі свята у нашому церковному календарі. Але традиційно на церковному подвір’ї багатолюдно. Нині поєднались і церковні події і деяки народні благочестиві традиції.

Це і перший день Успенського Посту, також пам’ять семи мучеників Маккавеїв, напередодні на вечірньому богослужінні церква виносила для поклоніння на середину храма прикрашений квітами хрест. В це         день освячується вода і зілля – різні квіти, та новий мед. У деяких в корзинці можна побачити серед запашних букетів із квітів і голівки маку, який достигає на цей час.

Що тут церковне, а що народне, може щось тут і язичницьке?

Давайте попробуємо розібратися в нинішньому святі та звичаях пов’язаних з ним.

Двотижневий Успенський піст, який починається в цей день, за своєю суворістю може бути зіставлений з Великим постом. Згідно з церковними правилами, за час Успенського посту риба благословляється тільки на Преображення, а їжа з рослинним маслом дозволяється по суботах і неділях.

Однак ми повинні пам’ятати, що пісний устав Церкви носить, швидше, рекомендаційний характер. Ступінь суворості посту кожна людина вільна коригувати для себе перед нелицемірним судом власної совісті, беручи до уваги всі індивідуальні особливості свого організму, тілесні немочі, рівень фізичних навантажень, загальний образ і ритм життя і т. д. Але в будь-якому випадку, перед початком пісного періоду людині краще порадитися зі священиком, який і допоможе йому вибрати посильну міру посту.

Походження (винесення) чесних древ Животворящого Хреста Господнього.

У Візантії пік захворюваності на інфекційні хвороби припадав на серпень, тому “здавна утвердився в Константинополі звичай зносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і в огиду хвороб”.

Увечері напередодні празника з царської скарбниці виносили знайдений святою рівноапостольною царицею Оленою Хрест, на якому був розіп’ятий Христос, і клали його на престол церкви в честь Святої Софії – Премудрості Божої. Там він перебував до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Священослужителі правили заздравні літії по всьому місту, пропонували потім Хрест  народу для поклоніння.

У нашій славянській  богослужбової традиції цей звичай трансформувався в винесення хреста на середину храму для поклоніння віруючих

В церковному календарі нині вшановується пам’ять семи мучеників Маккавеїв, їхньої матері Соломонії й учителя Єлеазара, які в 166 році до Різдва Христового прийняли мученицьку смерть від нечестивого сирійського царя Антіоха Епіфана за свою віру в Бога.

Нечестивий цар проводив жорстку політику еллінізації єврейського населення Іудеї. Ключовим елементом такої політики було прагнення змусити євреїв відмовитися від особливостей своєї віри і ввести в Юдеї грецьку культуру і релігію. У 167 році до Різдва Христового Антіох перетворив Єрусалимський храм в святилище Зевса Олімпійського. Апогеєм гонінь стали язичницькі жертвопринесення в головній єврейської святині. Євреїв, які відмовлялися в цьому брати участь, переслідували.

Багато відпали тоді від Істинного Бога. Однак були й такі, які глибоко сумували про падіння народу Божого та продовжували вірити в прийдешнє пришестя Спасителя. Дев’яностолітній старець – законовчитель Єлеазар, який за прихильність до Мойсеєвого закону був судимий, з твердістю пішов на муки і помер в Єрусалимі. Таку ж мужність показали учні святого Єлеазара – сім братів Маккавеїв та їхня матір Соломонія. Вони були судимі в Антіохії царем Антіохом, де, безстрашно визнавши себе послідовниками Істинного Бога, відмовилися принести жертву язичницьким богам. Старший з юнаків, який давав першим відповідь цареві від імені всіх семи братів, був відданий жахливим катуванням на очах у інших братів і їх матері; інші п’ять братів один за іншим зазнали ті ж муки. Залишився сьомий брат, наймолодший. Антіох запропонував святій Соломонії схилити юнака до зречення, щоб їй залишився хоч останній син, але мужня мати зміцнювала і його в сповіданні Істинного Бога. Отрок рішуче відхилив ласкательства царя і так само твердо переніс муки, як його старші брати. Після смерті всіх дітей свята Соломонія, стоячи над їхніми тілами, здійняла руки з вдячною молитвою Богу і померла. Подвиг святих семи братів Маккавеїв надихнув Іуду Маккавея, і він підняв повстання проти Антіоха Єпіфана і з допомогою Божою здобув перемогу, очистивши Єрусалимський храм від ідолів. Про всі ці події розповідається у 2-й Книзі Макавеїв, що входить до складу Біблії.

Брати Маккавеи, що проявили тверде стояння в істинній вірі і не побажали зробити язичницьке жертвоприношення в Єрусалимському храмі, зазнали від рук служителів Антіоха жорстокі муки, від чого і померли. Для сучасних християн подвиг цих благочестивих братів є прикладом стійкості, рішучості і непорушного стояння в істинній вірі.

Освячення води

Це свято має тісний зв’язок з Хрещенням Русі. Адже згідно хронографіям, вважається, що саме в цей день в 988 році князь Володимир хрестив Київську Русь. Тому в цей час люди здійснювали хресний хід на річки. Нині й досі на на це свято освячують воду в церквах.

В “Оповіді святої соборної і апостольські великої церкви Успіння”, складенній в 1627 році за наказом Патріарха Філарета, дається таке пояснення свята 1 серпня: “А на походження в день Чесного Хреста буває хід освячення ради водного і просвіти ради людської, по всім містам і селам “.

Чи святить Церква мак?

Щороку в цей день можна побачити людей, що стоять під храмом з маком в руках.

Вважається, що назва свята Маковій утворилася шляхом накладення імені Маккавея й співзвучної з ним рослини маку, який дозріває у цей час. Тому на Маковея у церквах можно побачити людей, що приносять для освячення мак, а також воду та запашні букети з трав.

Церква не придає маку сакральниго статусу. Раніше, язичники ним обсипали будинок “від усього лихого”, зберігали до весни, як оберіг. Відношення до нього у християн, як і до інших рослин і квітів, які освячуються в цей день у молитві на всяке зеліє. До речі взимку мак використовувати для куті на Різдво.

Ми повинні знати, що традиція освячувати мак в день мучеників Маккавеїв не має будь-яких біблійних коренів і заснована лише на співзвуччі єврейського імені «Маккавей» з російським словом «мак», не більше.

Православна Церква з давніх часів позитивно дивиться на освячення гілок дерев, наприклад у Вербну неділю, рослин, квітів, злаків, плодів, але все ж це лише благочестивий звичай. У церкві в цей день читається молитва на  освячення всякого зілля, де говориться: « … зілля, насіння це … принесені у святих храм, благослови і освяти духом твоїм святим, і рабів твоїх цих, що принесли … від усякої скверни очисти … і визволи від усіх ворожих підступів … нехай вони… сприймуть собі покрив душі і тіла, хай буде для нашого спасіння благодаті таїнство, та в яких місцях буде покладено, або на якому вживатись буде, всі нехай отримають благословіння, всі супротивні силі звідти нехай будуть прогнані…».  Тож, освячується насіння маку, як будь-яке інше: як насіння пшениці, зерно вівса, ячменю – та таке інше”

Треба зауважити, що в давнину на Україні мак садили навколо будинку.  Він ріс майже у кожного у дворі.  Тому принести в храм перші плоди нового врожаю чого б то не було, освятити їх, пригостити ними когось – така практика в християнстві є. А ось практику купувати певний продукт в певний день, нести його в храм і надавати цьому дійству якийсь містичне значення християнським назвати важко.

Все ж традиція приносити в цей день до храму мед і мак цілком може бути пояснена бажанням віруючих подякувати Богові за те, що Він посилає все необхідне для нашого прожитку. І це бажання віруючих є цілком зрозумілим і благочестивим.

Освячення нового меду

Разом з цим, на період свята настає період збору меду з вуликів. Тож для тих, хто має свій мед, вважається обов’язковим його посвятити, щоб наступного року мати ще більший “врожай”. Не пасічники у корзинці для освячення приносять  придбаний мед, для благословіння.

Більш того, якщо ми ретельно вдумаймось в формулювання назви нинішнього свята («Медовий Спас», крім того є «Яблучний Спас» …), то ми маємо старатися не вживати таких словосполучень. «Спас» – це скорочений похідний термін від слова «Спаситель», яким, звичайно ж, є Господь наш Ісус Христос. Замислимося, чи може наш Спаситель, Господь Ісус Христос, бути «медовим» або «яблучним» ?! Зрозуміло, що для будь-якої розсудливої ​​людини відповідь на це питання очевидна.

Перше місце в житті християнина повинен займати Сам Христос, а не мед, яблука та інші продукти. А головним його заняттям має бути ретельне, планомірне, щоденне виконання заповідей Христових в своєму житті, а не освячення земних плодів, в якому, звичайно ж, немає нічого поганого, але яке все-таки є моментом другорядної важливості.

Тому ми всі повинні зрозуміти, що будь-які жертви в храм, будь то мак або мед, або яблука, відбуваються не для того, щоб продукти через їх освячення придбали будь-які додаткові властивості, а для того, щоб ми, принісши частину врожаю в храм, мали можливість піднести подяку Всещедрому Богу, Який живить нас, дає все необхідне для благочестивого життя нашим християнським родинам, і нашому боголюбивому народові в цілому.

Підготовив прот.Віктор Аніпко – клірик Волинської єпархії УПЦ

Переглядів: 512