Невелика і затишна «міліцейська» церквиця, споруджена на честь святого великомученика Георгія Побідоносця, прийняла на спільну молитву за загиблими їхніх бойових побратимів, керівництво Головного управління національної поліції на Волині, їхніх рідних. Молодесенькі вдови, ще зовсім дрібні дітки, які перед панахидою раз-по-раз зривалися весело побігати по молодій травичці, але які вже ніколи не відшукають серед міцних чоловіків у формі свого тата… Підрозділ особливого призначення МВС «Світязь» на Волині було створено два роки тому, і другу річницю створення його бійці почали зі спільної молитви у храмі.
З благословення керуючого Волинською єпархією Української Православної Церкви митрополита Волинського і Луцького Ніфонта панахиду відслужили голова єпархіального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук, ректор Волинської духовної семінарії протоієрей Рустик Капауз, настоятель храму на честь великомученика Георгія Побідоносця, духівник підрозділу «Світязь», військовий капелан протоієрей Олександр Мазурак, протодиякон Ростислав Петров. Співали студенти Волинської духовної семінарії під керівництвом протоієрея Петра Муляра. Звертаючись до присутніх на панахиді, отець Валентин Марчук говорив про те, як важливо спільно помолитися за загиблих воїнів, котрі віддали свої життя за те, аби ми тут, на їхній рідній Волині, жили під мирним небом, а вони пішли у вічність, виконуючи свій службовий обов’язок перед державою. «У Бога нема мертвих, у Бога – всі живі, – казав отець Валентин. – «Живемо ми, чи вмираємо – ми всі Господні» – каже і апостол Павло. Молитва ж – це наша розмова з Богом, і ми просимо у Нього милості й прощення гріхів для загиблих, смирення і терпіння для родин їхніх, аби змогли винести свій важкий життєвий хрест».
Вічної пам’яті і Царства Небесного бажали у молитвах рабам Божим Володимиру, Сергієві, Максиму, Віктору, Олександру, Мирославу, Олександру. Переважно Іловайськ став місцем їхньої земної смерті. Але, як сказав протоієрей Олександр Мазурак, ми фізично з ними роз’єднані, адже роками можемо не бачити і не чути людей, котрі живуть з нами в одному місті. Але духовно нас із загиблими ніщо не може роз’єднати. Ми здійснюємо з ними духовний зв’язок через Бога і віру.
Переглядів: 6
