10 червня 2015 року указом правлячого архієрея настоятель захопленого Київським патріархатом Свято-Введенського храму УПЦ села Печихвости отець Віктор Обдар був переведений на інший приход. За два роки священик не втратив зв’язок зі своїми колишніми прихожанами, з котрими протягом десяти місяців після захоплення служив Літургії у житловому будинку. Громада все ще збереглася, однак вірянам нелегко: чимало прихильників УПЦ після атаки рейдерів з УПЦ КП з часом відійшли туди, де лишився їхній храм. А переведений в інше благочиння священик забрав з собою зроблений власним коштом домовий іконостас та престол. Нині у будинку православної родини ще збираються для богослужінь, але призначений сюди благочинний протоієрей постійно служить у храмі в сусідньому селі і до Печихвост навідується не часто.
«Приход горить»
Сьогодні у селі Печихвости Горохівського району практично неподільно царює Київський патріархат. У юрисдикції Печихвостської сільради – ще одне село Стрільче, у котрому у 2014 році також захопили храм УПЦ, однак тут настоятель не став боротись та змінив конфесію. А у Печихвостах рейдерам знадобився майже рік, щоб остаточно вижити православного священика з приходу. З церковної хати отець Віктор виписався сам, забравши дружину та двох дітей. Відстоювати свої права у суді парафія УПЦ не стала: тут мріють про новий храм на приватній, незалежній від сільради території. Люди впевнені, що у такому випадку колишні прихожани підтягнуться, і громада збереться знов.
Отець Віктор Обдар потрапив сюди за два з половиною роки до початку рейдерських дій УПЦ КП, практично одразу після хіротонії. Йому було тільки 18 років. У день підписання указу про призначення настоятеля, 3 вересня 2011 року, владика попередив його, що «приход горить» і село треба рятувати, бо храм можуть захопити.
Священика благословили вести Богослужіння українською. Згодом він спробував служити церковно-слов’янською, однак це не прижилось, і на приході знов повернули українські переклади богослужебної літератури. Тут відкрилась недільна школа, прихожан вдавалось збирати і для громадської діяльності.
«Він не хоче з нами пити»
«Наше село – у кількох кілометрах від Львівської області, звідки й прибув новий настоятель», – розповідають прихожани УПЦ. А зі слів отця Віктора, у громаді ще до захоплення постійно звучало «а от в українській церкві не так», і серед хористів, і у колі церковної «двадцятки». Все це загострилось у 2013-2014 роках. Претензій до священика так ніхто і не сформулював: його намагались підвести до «переходу» до УПЦ КП та були впевнені у його згоді.
Рейдери скористались тим, що у липні 2014 року священик поїхав лікуватись у столицю і лишив ключі церковному старості. Про захоплення храму він дізнався від благочинного, після цього отець Віктор одразу залишив лікарню і поїхав на приход. Однак до храму ані його, ані віруючих вже не пустили, зробивши виняток тільки для того, щоб відспівати утопленика – молодого хлопця.
Після молебню перед храмом прихильники Київського патріархату вмовляли священика перейти до них. У нього залишалась уся документація на храм, печатки, документи на церковну хату. «Обіцяли золоті гори та дивились, як на зрадника», – пригадує отець Віктор. На питання благочинного, у чому незадоволення, хтось з «активістів» заявив: «А він не хоче з нами пити».
Остаточно храм захопили 20 серпня 2014 року, коли прихильники Київського патріархату відкрито атакували священика, котрого захищали вірні УПЦ прихожани. Рейдери не очікували, що настоятель не погодиться на «перехід». До опечатаного храму приїхали силовики з «Правого сектору» у військовому камуфляжі: вони ходили навколо споруди, для чогось оточивши навіть побутові прибудови, та вигукували на адресу молільників на паперті гасла зі свого типового репертуару.
Люди продовжували збиратись на молебні. Вірян було багато, і по п’ятдесят, і по сорок чоловік, навіть дехто з церковної «двадцятки» на початку підтримував свого настоятеля. Однак щодня люди відходили до захопленого храму. Від громади лишилось 20-30 чоловік, які не побоялись візитів рейдерів до своїх будинків, насміхів за молитви у будинку та образ від односельчан.
«Мені перекривали дорогу до села»
Приголомшена та розбита громада в той час не шукала, де проводитиме Богослужіння. Одна з сімей спонтанно запропонувала зробити молитовну кімнату з зали у своєму будинку. Наступні десять місяців вигнаний настоятель з матушкою-регентом приїздив сюди, інколи – разом з дітьми, незважаючи на довгу путь, погрози з боку УПЦ КП, перекривання шляху. У молитовній кімнаті він відслужив 34 Літургії – у святкові та недільні дні.
«Навіть до цього приватного будинку, на приватну територію, приходив голова сільради з дільничним, вони вимагали від нас безглуздих речей: щоб ми віддали їм церковну печатку, документи. Вони не могли розібратись зі світлом, з газом, з питаннями, про котрі вони ніколи й не думали», – згадує ієрей Віктор Обдар.
Після того, як священика врешті-решті зняли з проблемного приходу, церковне життя для громади зійшло до мінімуму. Тимчасово призначений сюди священик частіше зайнятий своїм приходом, сюди перестали навідуватись небайдужі паломники, котрі підтримували прихожан. Однак священнослужитель не втрачає зв’язки з людьми, відвідуючи їх та постійно підтримуючи контакти.
«Я від своєї церкви не відмовляюсь»
Про те, як храм перейшов у розпорядження рейдерів, розповіла прихожанка УПЦ села Печихвости Галина Ткач. «Батюшка знає, як я ходила до храму – приходила, коли ще нікого не було до служби. І от я прийшла до церкви, бачу, храм опечатаний – що це робиться? А староста віддав ключі одному нашому сусіду, є тут такий, вони тепер там керують. А тоді приїхав батюшка, і міліція приїхала, і вони зробили бунт. І до храму нас вже не пустили. І після того я у церкві й не була, – пригадує Галина Ткач. Вони кажуть, їм батюшка не вгодив. Та їм ніхто не вгодить. Церква наша – архітектурна пам’ятка, а вони «ремонт» зробили, кажуть, що й перейменувати хочуть».
Жінка відвідує сьогодні храми УПЦ у районному центрі чи у сусідньому селі. Поки на приході залишався священик, ходила і в молитовний будинок. До неї, з її слів, теж приходили «гості» під хату, прозивались «сепаратистами». І через це багато з них, хто залишався у підтримці священнослужителя УПЦ, теж перейшли до нової «громади» Київського патріархату. «Я не відмовляюсь від своєї церкви, їй 300 років, вона наша, коли йду поруч, завжди перехрещуюсь. А туди – ні. Тяжко мені туди заходити до них», – Галині Ткач досі доводиться слухати насмішки про те, що вона молиться «у хаті».
«Я не сприймаю брехню»
Ще одна прихожанка УПЦ, Катерина Мисливець, вимушена самостійно вирішувати всі свої господарські та побутові проблеми. Їй доводиться чути від сусідів, «а нехай вам москалі допомагають». Жінку поважного віку передусім дивує те, що у її рідному селі церковним життям тепер керують сторонні люди.
«Якби то були свої, корінні, печихвостські. А так – пришельці невідомо звідки, всі чужі. Наші діди, прадіди будували цей храм, чому вони тут мають господарювати? Вказувати, яка в нас має бути Церква? А у нас – українська була Церква. У нас більше тридцяти років за священика був Чумак Феодосій Леонтійович, золота людина, і вони теж йому клинці ставили», – розказує прихожанка.
З її слів, усьому, чого зараз дотримуються віруючі люди у селі, їх навчив за ті роки попередній священик. І зараз люди чекають, коли буде їхній новий храм, а поки що – йдуть до Київського патріархату. А сама вона туди не може йти: «Я не сприймаю брехню».
«Не полишайте нашу громаду»
Жителька села Печихвости Лілія Калітка свого часу запропонувала служити громаді УПЦ у її будинку. Поки тут був отець Віктор, приходило і по тридцять людей, і в селі багато таких, хто підтримує Церкву. «Ми хочемо храм, є люди, які згідні продати для цього ділянку, якби нам хоч трохи допомогли!», – впевнена прихожанка. Поки що людям тільки заважають вирішувати їхні церковні питання. Просили про допомогу сільраду – там «нічого не знають», голова просто ховається. У селі намагались організувати виступ православних семінаристів, але усі домовленості скасували. Якби тут була окрема церковка, селяни повернулися б туди, де тривають канонічні Богослужіння.
Спілка Православних Журналістів
Переглядів: 782
