З 4 по 10 липня у місті Кіровограді з благословіння архієпископа Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа відбувся інклюзивний табір для дітей з особливими потребами “Джерельце надії”. На запрошення керівника табору протоієрея Івана Шемедюка і з благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта  у організації табору взяли участь волонтери Волинської єпархії Яковук Богдан, Андрійчук Петро, Ковальчук Катерина разом із головою єпархіального відділу соціальної допомоги дітям Редько Олега.

Їхавши додому роздумували, де діти з особливими потребами беруть наснагу жити  не опустивши руки. Вони наче батарейки любові хоч із особливими потребами, а може краще їх назвати діти з особливими можливостями.

Проте, які можливості можуть бути у дитини, яка сидить у візку, чи має  зайву хромосому, чи дитина в якої розвиток повільніший від її однолітків. Кожен  скаже, що ніяких можливостей немає, адже вони навіть в школу ходити не можуть, знання здобувати або на дому, або у школі-інтернаті. Відпочити діти також не можуть і сидять ціле літо у задушливих квартирах. Згадавши тільки два із багатьох випробувань дітей з інвалідністю можемо сказати, що є тільки потреби.

А які потреби у дітей? Відповідь проста, щоб їх любили, щоб не ставили ярлик «не норма», бачили насамперед не ваду, а дитину, яка хоче співати, малювати, читати, писати, танцювати, дружити,  радіти життю. І в момент, коли твоє тіло наповнює енергія дитячої любові, ти розумієш, що діти мають лише одну потребу, щоб їх любили так само, як вони люблять оточуючий світ. А можливості, та їх безліч, але дорослим потрібно допомогти цим можливостям стати реальністю.

Тоді ми побачимо не візок, не лишню хромосому, не відсталість у розвитку, а побачимо усмішки, яскраві очі, що світяться від щастя.

 

 

 

Переглядів: 27