У Волинській духовній семінарії молитовно вшанували великих подвижників Закарпаття – святих преподобних Олексія Карпаторуського та Іова Угольського

“Ублажаємо вас, преподобні отці Олексіє та Іове» – цей молитовний спів лунав у вівторок 21 жовтня у стінах храму Святих преподобних Мефодія і Кирила ВДС. Цього дня Православна Церква відзначає день прославлення преподобного Олексія Карпаторуського, яке відбулось 2001 року а 22 жовтня – пам’ ять знайдення мощей преподобного Іова Угольського у 2008 році. Ікону цих великих православних подвижників Закарпаття із подарували Волинській духовній семінарії випускники цього року, отож ці святі є також і небесними покровителями цієї духовної школи.

Тому, з благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта, 21 жовтня у семінарському храмі Святих рівноапостольних Мефодія і Кирила був відслужений Акафіст преподобному Олексію Карпаторуському під час якого молитовно вшанували і преподобного Іова Угольського. Богослужіння очолив ректор ВДС протоієрей Рустик Капауз, якому співслужили почесний ректор ВДС протоієрей Петро Влодек, проректор з навчальної роботи священик Роман Якубович а викладачі цієї духовної школи священики Тарасій Ладецький та Михайло Босак. Співав Акафіст хор вихованців ВДС під керівництвом протоієрея Петра Муляра.

У своєму слові проповіді ректор ВДС протоієрей Рустик Капауз відзначив, що святі преподобні Олексій Карпаторуський та Іов Угольський є великими православними подвижниками нашої землі, які крізь все своє життя пронесли любов до Бога, Святої Православної віри та ближніх. «Це були дійсно адаманти віри. Вони терпіли за неї гоніння, утиски але були тверді. І вони досягли Царства Небесного і ми віримо, що ці святі подвижники почули сьогодні наші молитви і перед Престолом Всевишнього вони моляться за нас, за нашу Україну, особливо у такий важкий час, моляться щоб настав мир на нашій землі і розцвіли тут духовність, мир і любов», – сказав отець ректор.

Святі угодники землі Закарпатської преподобні Олексій Карпаторуський та Іов Угольський є майже нашими сучасниками, адже жили вони у ХХ столітті. Преподобного Олексія Карпаторуського називають «Апостолом Закарпаття», адже стараннями і трудами цього подвижника Православ’я було відроджене на цій землі більш ніж столітнього панування насильно накинутої унії.

Преподобний Олексій Карпаторуський ( у миру Олександр Кабалюк) народився у 1877 році у благочестивій селянській родині. Хлопець після проходження військової служби вирішив стати ченцем і промислом Божим побував у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі де побачив усю красу та благочестя православного чернечого життя. З того часу він щиро навернувся до прадідівської Православної віри, маючи тверде переконання, що Єдина Свята Соборна і Апостольська Церква – це саме Східна Православна, а не та яку очолює папа Римський. Тим більше, що ці Православіє було споконвічною вірою Закарпатьскої Русі ще з часів святих Рівноапостольних Мефодія і Кирила. Думка про відродження Православної Церкви на Закарпатті, яка була у серцях багатьох карпатських українців, не покидала Олександра Кабалюка – він побував на Святій Горі Афон, на Святій Землі, при чому ці паломницькі поїздки він звершив вже із Закарпаття зі згодою багатьох однодумців. Зокрема, настоятель руського Свято-Пантелеімонівського монастиря на Святій Горі Афон Архімандрит Мисаїл з любов’ю прийняв Олександра і уважно вислухав його розповідь про важке положення православного руху в Карпатській Русі. Духовна Рада монастиря 8 липня 1908 року у свято Казанської ікони Божої Матері, вирішила урочисто приєднати Олександра Кабалюка до Православної Церкви. Причастившись Святих Таїн, Олександр отримав від архімандрита Мисаїла ікону Божої Матері «Акафістна» зі словами: «Прийміть від мене цю ікону Божої Матері і відвезіть її до свого краю як благословення святої Афонської Гори». У даний час ікона знаходиться у Свято-Благовіщенському храмі міста Хуст.

25 березня 1910 р. у Свято-Онуфріївському Яблочинському монастирі по благословенню архієпископа Холмського Євлогія архімандритом Серафимом послушника Олександра Кабалюка було пострижено в малу схиму з нареченням імені Алексія, на честь Алексія, чоловіка Божого.

11 липня 1910 р. відбулося висвячення монаха Алексія на ієродиякона, а 15 серпня, в день Успіння Божої Матері — на ієромонаха.

Повернувшись до рідного Закарпаття ієромонах Олексій спочатку таємно відправляв богослужіння та різні треби, за ним пильно слідкувала угорська жандармерія. Задля безпеки він, певний час перебував у Північній Америці, втім дізнавшись про проведений австро-угорською владою так званий Мараморощ-Сиготський процес, коли було засуджено, ніби за державну зраду, багато православних русинів – так ще називали себе тоді карпатські українці, отець Олексій повернувся до рідної землі. Його увязнили і у тюрмі він пробув до 1918 року.

Після приєднання Закарпаття до Чехословаччини у 1919 році Православна Церква отримала можливість вільно звершувати своє служіння – до батьківської віри повернулась переважна більшість краян. Розцвіло і чернече життя.

У 1920 році ієромонах Олексій ( Кабалюк) приїхав до Хуста і знову відкрив молитовний дім, при якому згодом його стараннями було започатковано інтернат для православних учнів гімназії та громадянську школу. За пропозицією першого, по відродженні Православної Церкви на Закарпатті, Карпаторуського єпископа Досифея (Васича) 17 серпня 1921 року братією Свято-Миколаївського монастиря, що будувався в селі Ізі, було обрано отця Алексія його настоятелем, а наступного ж дня він був зведений єпископом Досифеєм у сан ігумена.
У липні 1925 року тим же єпископом отця Алексія було зведено у сан архімандрита і призначено головою Духовної Консисторії, що знаходилася в Хусті. Там він побудував Свято-Благовіщенський храм і був його настоятелем до останніх днів свого життя. Всі православні монастирі на Закарпатті того часу були зведені за його безпосередньою участю і надалі він підтримував їх як духовно, так і матеріально.

Незадовго до смерті, 9 листопада 1947 року, він прийняв велику схиму і 19 листопада (2 грудня) цього ж року мирно відійшов до Господа у Домбоцькому Свято-Успенському жіночому монастирі. Звідти його було перевезено до Свято-Миколаївського монастиря в селі Іза, де 22 листопада (5 грудня) поховано на братському кладовищі поблизу обителі.

У 2001 році він був прославлений Українською Православною Церквою. Там же у Свято-Миколаївському монастирі села Іза-Карпутлаш і пребувають чесні мощі святого преподобного Олексія Карпаторуського – апостола Закарпаття.

Долю преподобного Іова Угольского можна, в певній мірі, порівняти із долею преподобного Амфілохія Почаївського – він був духовним отцем для віруючих і дороговказом до Бога в часи державного атеїзму. За що терпів утиски, бував він у у сталінських концтаборах.

Прославлений Українською Православною Церквою у 2008 році.