10 березня 2014 цього року минули 70-і роковини трагедії села Сагринь на Холмщині, де сотні православних українців – мешканців цього та навколишніх сіл були в березні 1944 року вбиті формуваннями Армії Крайової. Для української громадськості Холмщини Сагринь – це символ мучеництва українського православного населення цього регіону в 40-і роки ХХ століття. Урочисті відзначення очолив Високопреосвященніший Авель, Православний Архиєпископ Люблинський і Холмський Польської Православної Церкви. За спокій душ невинно убієнних помолитись прибули численні прочани – вірні Люблинсько-Холмської єпархії та колишні мешканці Холмщини, які живуть зараз в Україні. Не прибули втім на урочистості представники польських державних та самоврядних властей.

Після 12 години на кладовищі в Сагрині почали урочисту панахиду за українських православних мешканців села Сагринь та навколишніх сіл, котрі загинули в ніч з 9 на 10 березня 1944 року Богослужіння очолив архипастир Холмщини і Підляшшя – архиєпископ Авель з кільканадцятьма священиками Люблинсько-Холмської єпархії.

З благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта під час богослужіння співав хор храму Всіх святих землі Волинської «Волинські дзвони» з Луцька під диригуванням Марії Федосюк-Вислоцької.

Марія Федосюк-Вислоцька погодилась поділитись із прес-службою Волинської єпархії своїми враженнями від поїздки до Республики Польща та участі у заупокійному богослужінні.

Маріє Олексіївно, чим вам запам’яталось це заупокійне богослужіння, піснеспіви якого виконав хор під вашим керівництвом. Що ви переживали в момент Панахиди?

–         Я хочу сказати, що мій батько, вже покійний, теж родом із Холмщини, з села Волайовичи того ж самого Грубешівського повіту, що і Сагринь. Ви знаєте, я була у багатьох селах Грубешівщини, але у Сагрині я була впреше. Тому відчувався особивий біль, такий собі щем у душі, і коли ми співали цю Панахиду, то я думала що серед тих, хто загинув там в 1944 році могли бути і наші предки. Найстрашніше те, що серед викарбованих на пам’ятному хресті багато належить дітям віком до 18 років, починаючи від немовлят. І це – страшно, такі трагедії не повинні повторюватись.

Що на вашу думку слід для цього робити сучасному молодому поколінню?

–         Хто не пам’ятає минулого, той не має майбутнього. В першу чергу ми повинні берегти пам’ять про невинні жертви цих трагічних подій. А також слід плекати у серцях християнську любов. А для цього слід бути в першу чергу віруючою людиною. А те, що відбулаось там 70 років тому – це страшно. Не важливо українець ти чи поляк. Страшне те, що тоді люди могли мати таку страшну ненависть до ближнього. Ось чому саме християнська любов є запорукою того, щоб це не повторилось.

Владка Авель очолив Панахиду із елементами чину Похорону. Невже впродовж усіх цих років там не пролунало жодної заупокійної молитви за спокій душ невинно вбитих православних українців?

–         Так категорично не можна сказати, але Панахида була відслужена з елементами чину Похорону, саме тому, що  жертви Сагриня часто не мали християнського похорону. Не було це тоді можливим з огляду на терор супроти українського православного населення цих околиць. Багато тіл вбитих у Сагрині не були похоронені на кладовищі, але там де загинули – на подвір’ях, в полі. За спогадом, ще кілька днів після злочину у селі лежали не похоронені тіла. І дійсно зворушливим був момент богослужіння, коли владика Авель зачитав Разрішительну молитву, яку завжди читають під час чину похорону, у якій священик просить Бога простити померлому всі гріхи, котрі сотворив у своєму земному житті.

На цьому ваше перебування на землі Холмщини обмежилось, чи ви мали можливість відвідати інші місця?

–         Після закінчення урочистостей в Сагрині ми мали можливість побувати у Турковицькому жіночому православного монастиря Покрова Пресвятої Богородиці. У монастирському храмі архиєпископ Авель у сослужінні духовенства совершив молебень до святих Мучеників Холмських і Підляських. І це богослужіння теж співав наш хор «Волинські Дзвони».

І насотанок, що б ви  хотіли побажати нашій молоді, адже їй належить розбудовувати новітню Українську Державу, підтримувати стосунки із іншими країнами?

–         В першу чергу не забувати ці трагічні сторінки історії, не забувати, щоб не повторювати. Ненависть ніколи не є виправданою,  а любов покриває все і здатна творити чуда. Слід берегти віру Православну, моральні принципи, на яких віками будували своє життя наші предки. Духовності в наш час в суспільстві іноді, на жаль, не вистачає але саме вона як раз нам усім нині необхідна. І тоді буде панувати мир і злагода і в державі, і у кожній родині.

Переглядів: 67